Павленківська сільська рада

Новопсковського району, Луганської області

Телефон: (06463) 9-55-32

Наше село

Павленкове

76905475Сучасне село Павленкове розміщене на річці Білій – притоки річки Айдар. День села – 9 жовтня.
Як хутір було засноване в кінці XVIII століття. В середині XIX століття хутір став “власницьким”, тобто належати поміщику Павленко, за прізвищем якого і отримав свою назву.
Правда, серед місцевих жителів поширена й інша думка щодо часу заснування села і його назви. Згідно з цією версією, село було засноване у XVII столітті двома переселенцями, яких звали Павлами. Їх сім’ї пробиралися на вільний Дон в пошуках кращого життя. Але коли вози переселенців проїжджали район нинішнього села, з одного на землю впав коровай хліба. Селяни вирішили, що це добрий знак, і залишилися в тому місці. З цього і почалася історія Павленкова.
Період німецько-фашистської окупації тривав з липня 1942 по січень 1943 року. Це був дуже страшний період. Дорогою ціною було визволено село Павленкове. 78 радянських воїнів загинули. Всі вони поховані в братській могилі в центрі села. Прізвища, імена, військові звання 50 зних не були встановлені і були поховані як невідомі солдати.
Із рідного села на фронти Великої Вітчизняної війни пішли 210 павленківців, 115 з них не повернулися. На пам’ятній стелі в центрі села стоїть пам’ятник полеглим солдатам в роки Великої Вітчизняної війни. Ця скульптура жінки-матері із сином, які скорботно схилили голову над могилою загиблих солдатів, була встановлена у 1963 році. А в 1989 році пам’ятник реконструйовано. Це пам’ятне і святе місце було доповнене стелами з прізвищами жителів села Павленкове, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Село Трембачеве

069

Село Трембачеве (народна назва «Тримбачівка») розташоване на півночі Новопсковського району на річці Білій.
День села – 24 травня.
За однією версією, село було утворено на початку XVIII століття людиною по імені Трембач, який побудував млин на річці Білій. Стверджують навіть, що він надав допомогу продовольством війську Петра, яке рухалося до Полтави для битви зі шведами.
Більш вірогідною виглядає друга версія, висунута Г.В.Власюком. Він вважає, що назва села походить від українського слова тримба, що позначає духовий музичний інструмент – різновид труби. У Запорізькому війську тримбачами називали трубачів. Не виключено, що після ліквідації Запорізької Січі певна частина козаків знайшла собі притулок на території нинішньої Новопсковщини, і серед них був тримбач. Виходячи з цього можна припустити, що село виникло в кінці XVIII століття.
В с.Трембачеве збереглася пам’ятка архітектури – Вознесенська церква, побудована на початку ХХ століття.

Основним навчально-виховним закладом у селі є Павленківська ЗОШ І-ІІ ступенів. Очолює педагогічний колектив директор Сидоренко Людмила Леонідівна. Протягом останніх років значно омолодився педагогічний колектив, в школу прийшли молоді вчителі. Учні Павленківської ЗОШ беруть активну участь у всіх районних спортивних змаганнях. Учнівська молодь не тільки добре навчається, а й має хист до музики, танців, пісенної і літературної  творчості. Хореографічні колективи «Веселка» і «Ладушки» під керівництвом Тарасенко С.В. – незмінні учасники всіх концертних програм.

У 2010 р. після 15-річної перерви відновив роботу дошкільний навчальний заклад «Колобок». Зараз він знаходиться в приміщенні Павленківської школи. Очолює заклад молодий фахівець Єрохіна Н.В. Разом з своїм вихователем павленківські дошкільнята навчаються читати і писати, розказувати вірші і співати, приходять до 1 класу добре підготовленими.

Павленківський сільський Будинок культури та Трембачівський сільський клуб– осередок культурного і мистецького життя села. Хоч матеріально-технічна база потребує значного оновленя.
Павленківський сільський Будинок культури очолює молодий керівник Кузнєцов Є.О.
Трембачівський сільський клуб очолює Ярьоменко Г.Л.
Свій багаторічний досвід і мистецькі таланти дарують вдячним глядачам працівники Будинку культури Петров В.О. (керівник відомого народного чоловічого вокального ансамблю «Два кольори») і Тарасенко С.В.
Наші села багаті талановитими співочими родинами. Династії Чепелухів, Петрових, Яременків – активні учасники художньої самодіяльності, лауреати районних та обласних мистецьких конкурсів.

Павленківська сільська бібліотека-філія має книжковий фонд близько 7,5 тисяч примірників книг і періодичних видань. Послугами бібліотеки користуються 500 читачів віком від 5 до 80 років.
Читачі поспішають до бібліотеки не тільки за книгами, а й для спілкування, участі в літературних святах, вікторинах, конкурсах.
Завідуюча бібліотекою Ткаченко Т.А. разом з читацьким активом проводить пошуково-краєзнавчу, дослідницьку роботу по вивченню історії і традицій рідного краю.

Павленківське  відділення поштового зв’язку очолює Ярьоменко Н.М. Разом з листоношею Яременко Н.О. вона дбає про те, щоб забезпечити жителів села широким переліком різноманітних послуг. Роботою свого поштового відділення павленчани дуже задоволені.

Медичне обслуговування населення забезпечують фельдшер Павленківського ФАПу Кузнєцова А.В. і санітарка Крамаренко О.В., а також фельдшер Трембачівського ФП Півторацька Т.П. і санітарка Біловодська Н.В.
На працівників медичних закладів в сучасних нелегких умовах покладено багато різноманітних функцій, бо ФАПи – первинна ланка в медичному обслуговуванні жителів села.

На території Павленківської сільської ради залишився лише один учасник бойових дій, ветеран Другої Світової війни Солдатко І.Є.
Воїн-афганець теж один – Галас І.І.
Учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС : Єсауленко М.С., Карявий В.К., Старцев О.П., Топчиєв В.О. та вже покійний Деркачов А.М.

Павленкове та Трембачеве, як і тисячі інших українських сіл, переживає зараз нелегкі часи. Безробіття змушує багатьох людей до вимушених далеких мандрівок в пошуках заробітків. Де тільки не працюють зараз наші односельці, раніше про такі місця і не чули наші хлібороби з діда-прадіда. Але в душі кожний з нас сподівається, що незабаром все піде на краще. І наповниться рідне село багаточисельним  дитячим щебетом, веселими піснями і величальними словами вдячності хліборобському роду.

Історія Павленківської школи

Дані про школу в Павленкове до 1917 року відсутні. Відомо, що в сусідньому селі Трембачеве при Вознесенській церкві діяла церковно – парафіяльна школа. Дітей там навчали Тетяна Яківна Орехович і ще одна жінка Раізова ( ім’я, по-батькові не збереглось ).

У 1925 році в Павленкове була  відкрита початкова школа. Вчителька Шевцова Валентина Миколаївна вдень вчила дітей, а ввечері – їхніх батьків у лікнепі (ліквідація неписьменності). Спочатку школа була 2-х класною, потім 4-х класною, а з 1933 р. – семирічка.

Молодь проводили велику роботу по ліквідації неписьменності серед населення. Ця робота проводилась під керівництвом вчителів Шевцової В. М., Острякової М. Ю., Северинова О. А.

Багато молоді самі закінчували школу для малописьменних, а потім навчали грамоті своїх односельців. Наприклад, Бойко Ягор Дмитрович закінчив школу для малописьменних, потім у цій школі навчав павленан і трембачан. Пізніше здобув педагогічну освіту і довгий час працював учителем.

Учні і молоді вчителі були активними учасниками художньої самодіяльності. Наприклад, Волкова Федора Юхимівна працювала піонервожатою в Павленківській школі, була організатором художньої самодіяльності в школі і сільському клубі.

Школа розміщувалась в трьох приміщеннях. Перша – «маленька» була в колишній попівській хаті, там раніше хрестили дітей. Ця школа  була всього на два класи, тому і звалась серед павленчан «маленькою».

Ще була в селі школа «красна» і «біла». В «білій» школі вже навчались учні 5 – 7 класів, там же була канцелярія.

В 30-х роках ХХ ст. директором Павленківської школи працював Шовкопляс Борис Семенович. Він викладав історію і хімію. Разом з ним працювали вчителі Уставицька Марія Савеліївна, Синєбабка Зінаїда Федорівна, Улезько Фрося Іванівна, Деркач Олена Дмитрівна.

Учні брали активну участь у сільськогосподарських  роботах. Був створений загін по боротьбі з шкідниками посівів на полях – школярі знищували ховрахів.

Коли розпочалась Друга Світова війна, багато випускників Павленківської школи і вчителів пішли на фронт. З зброєю в руках захищали свою країну. В період німецької окупації ( липень 1942 – січень 1943 рр.) навчання в школі не проводилось. В приміщенні школи жили німецькі і румунські солдати. Вони знищили майже все майно і шкільне приладдя.

Після звільнення села від німецько – фашистських окупантів вже весною 1943 р. в школі відновились заняття. В одному класі навчались  семирічні,  восьмирічні, і навіть старші першокласники, які через війну не змогли вчасно йти до школи. Навчала дітей Фрося Іванівна Коростильова (в заміжжі Улезько). Учні писали на старому папері, газетах. Замість чорнила в чорнильницях був сік червоного столового буряка. Неодноразово над селом пролітали німецькі літаки, і тоді Фрося Іванівна вела учнів ховатись у клуні.

У післявоєнному 1948 р. була страшна засуха і як наслідок – неврожай. Над селом знову нависла загроза голоду. Учнів у школі намагались хоч якось погодувати, хоч інколи обід складався всього лише з шматка хліба і меду з колгоспної пасіки. А іноді варили у величезному казані куліш або затірку. І це було справжнім щастям для напівголодної післявоєнної дітвори.

В 50-х роках ХХ ст. педагогічний колектив очолював Кликов Микола Якович, військовий у відставці. Він викладав географію. В школу повернулися вчителі, які в роки війни воювали на фронтах: Робочий Роман Серафимович, Леоненко Надія Федорівна (вчитель англійської мови ),  Кузнєцов Микола Никифорович (вчитель фізкультури).

Потім директором школи став Кузнєцов Павло Васильович. Він разом з головою сільської ради Кликовим Іваном Івановичем у 1958 р. організували будівництво «білої» саманної школи. В будівництві взяло участь все доросле населення села. В «білій» школі працювали Кузнєцова Валентина Іванівна, Кузнєцова Софія Василівна, Леоненко Надія Федорівна, Старцева Євгенія Никифорівна, Уставицька Ольга Дмитрівна, Кузнєцова Лідія Данилівна, Бойко Петро Пилипович, Кузнєцов Микола Никифорович. Технічкою працювала Кликова Анастасія Семенівна. Коло школи був свій колодязь, в ньому брали воду для власних потреб. Був також сарай для дров і вугілля. Взимку технічка повинна була ще з 5-ї години ранку розтопляти грубки, щоб до приходу учнів в приміщенні школи вже було тепло.

В 1966 р. відкриває двері нова школа, збудована за типовим проектом. Просторні світлі класи, великий спортзал, майстерня, їдальня, канцелярія для вчителів.Біля школи учні і вчителі посадили великий фруктовий сад. Перед школою облаштували гарні клумби з квітами і дуже красиву бузкову алею. Директором нової школи став Кравченко Порфирій Павлович, ветеран війни.

В школу прийшли нові молоді вчителі: Осадча Валентина Іванівна, Невмивака Люба Юхимівна, Ткаченко Анатолій Іванович, Ткаченко Валентина Василівна.

Кравченко Порфирій Павлович (1924-1982)

Кравченко Порфирій Павлович народився у 1924 р. в селі Павленкове.

В червні 1941 р. закінчив Білолуцьку десятирічну школу. У вересні 1941 р. був мобілізований до лав Червоної армії. Разом з своєю військовою частиною відступав до Сталінграда. Звідти в 1942 р. був направлений в офіцерську школу у місто Владивосток на Далекому Сході. Після закінчення школи був направлений у прикордонні війська. До 1945 р. служив на далекосхідних прикордонних заставах, охороняючи рубежі своєї Батьківщини. Приймав участь у боях з японськими мілітаристами. Тому війна для Порфирія Павловича закінчилась тільки в вересні 1945 р. Демобілізований у 1947 р. у військовому званні капітана.

Після повернення в рідні краї Порфирій Павлович працював інструктором у Білолуцькому райкомі партії. Коли в Павленкові побудували нову школу, Кравченко П.П. став її директором у 1966 р.

Порфирій Павлович був душею педагогічного колективу, його любили і поважали  учні, батьки, вчителі. Він мав веселу вдачу, легкий характер, відмінне почуття гумору. Був активним учасником художньої самодіяльності: в драматичному гуртку грав різні ролі в п’єсах, які йому завжди вдавалися.

Викладав історію в старших класах і його уроки були завжди цікавими, змістовними.

Порфирій Павлович більше 20 років вів у Павленківській школі фотогурток. Багато учнів під його керівництвом навчилися фотографувати, проявляти плівку, друкувати цікаві фотографії. Все шкільне життя 60 – 70-х років було відображене в знімках юних павленківських фотокореспондентів і їх керівника.

На заслужений відпочинок Порфирій Павлович пішов у 1980р.

Кравченко П.П. помер у 1982 р. Похоронений у Білолуцьку.

НАГОРОДИ: Медаль «За отвагу»
Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»
Медаль «За победу над Японией»
Ювілейні медалі.

Леоненко Надія Федорівна (1924-2010)

Народилась в 1924 р. у с.Білолуцьк.

Спогади Надії Федорівни:

« В перші дні війни я і мої товариші по школі, які ще не пішли на фронт, рили протитанкові рови під Лозовою і Білокуракіним. В 1943р.багато дівчат з нашого району були мобілізовані на фронт. Я була призвана разом з Назаровою Олександрою, Бондар Тетяною, Богатирьовою К. та Шейко А. Моє фронтове життя проходило в піхотному батальйоні. Доводилось виконувати різну роботу: чистити картоплю для кухні,  носити їжу на передову в відрах під обстрілом і бомбардуваннями, прати солдатський одяг, готувати їжу на весь батальйон.  Також доводилось чергувати біля телефона по кілька діб без сну під час бою, підбирати поранених і навіть співати і жартувати під час переходів, коли солдати були дуже втомлені, а привали дуже короткі. Все тоді було важливим і потрібним для перемоги.»

Надія Федорівна мала військове звання рядовий 3-го стрілецького батальйону 957-го полку. Визволяла від фашистського рабства польський і німецький народи.

Спогади Надії Федорівни:

« Одного разу, коли полк вів тяжкі бої за Бреславу, мені та Соні Сохі командир дав наказ доставити обід бійцям, які штурмували будинки на протилежному боці вулиці. А вона прострілювалась наскрізь. Бійці запалили димову шашку і дівчата, навантажившись термосами з їжею, пірнули в дим, щоб проскочити небезпечну зону. Я проскочила, а Соню встиг помітити німецький снайпер. Вона навічно застигла на бруківці чужого міста.»

Подруго вірна фронтових доріг,
Доріг війни і вогняного шквалу!
Твій світлий образ в серці я зберіг
До скону, до останнього причалу.

Після Перемоги Надія Федорівна повернулась в Білолуцьк. Вийшла заміж за Леоненка Степана Юхимовича з Павленкове. Здобула педагогічну освіту і багато років викладала англійську мову в Павленківській восьмирічній школі. Багато розповідала своїм учням про війну.

Померла в 2010 р. Похоронена в с. Павленкове.

НАГОРОДИ: Орден Отечественной войны ІІ ст.
Медаль «За отвагу»
Медаль «За боевые заслуги»

Архів публікацій

я маю право 300x200
Subsidii
Baner Teplo